Володимир

Осипчук-Скоровода

 

ПОЕЗІЯ

 
 

На мене впало Чорне Листя
З усіх обпалених Дерев,
Ношу його,  немов Намисто,
Дніпра почувши стогін-рев.

Усі слова збираю в душу,
Палю їх серцем золотим.
Я тільки з ними Віру Зрушу,
А ні – то відлечу як дим.

 
 

СТАНЦІЯ ПІВНІ

Мчуся в електричнім коридорі:
Рейки і мережа і вогні.
Люди промайнули на пероні:
Станція малесенька — Півні.

В корені чуттів лечу думками,
Що словами болю бродять в нас.
Чи знайду найголовніші злами,
Що здійснили наш болючий час?

Може, подолаю катастрофу
Віри і зневіри водночас
В рух життя, як гармонійний розум,
Що в природі мудрій не зачах?!!

Може, він ось тут бере початок, —
В бігові коліс — шалених днів,
Що віщують Сонцеві вставати
В перших криках вранішніх півнів?!

Рух Землі йому дає початок,
Лиш в єднанні Сонця і Землі
Виросте твій син тобі нащадком,
Й не забуде материних слів.

Крутить Місяць Надзвичайні Кола,
Божі Кола крутить й НебоЗвід.
За велінням Божа Ясні Чола
Будуть, як збагнемо ДивоСвіт!

Бережинна, Віща Електричка
Привезла мене в Цілющу Древ
Оживляти Сухолісам Личка
І Жар-Птаха, що в мені не мре!

Дай же, доле, не зійти, не збочить
На шляху, що вiчно у мені,
Щоб себе самого не проскочить, —
Станцію малесеньку — Півні!

 
 

БІЛЯ ДЕРЕВА ДИТИНСТВА

Як холодно! Акація цвіте!
Ліна Костенко

А я душею відкриваю Час,
І чую дзвін Зорі в сузір`ї Лева,
Матерію – вона єднає нас,
Нам донесли посаджені дерева.
Я гладжу кору дерева і світу,
Чуттям торкаюся землі, як син,
О як нелегко і як добре вміти
Відчуть в собі родинні голоси.
Відчуть, як серце з травами співає,
Почути клич і словом всіх зігріть,
Неначе птах літати зелен гаєм,
Знайшовши щастя неповторну віть.
Стоять, немов галактики, дерева,
І кожне з них, неначе диво з див.
Моя любове, доле моя ревна,
Чи ж я тебе нащадкам посадив?
Спасибі матері, що серце мої вчила
Любить себе і всіх людей, усіх.
Моя акаціє, чи ти чи ти щаслива,
Землі моєї,•спробувавши сік?!

 
Дивлячись на нічию картину «Тиша»,
Де зображена задумана корова на Зеленому Лузі,
Я побачив як святе створіння
Повільно почало жувати Соломину Обрію.
Боже, яка тиша навкруги!
 
 

Усі Слова були і є Богами,
Всі Язики до Києва прийшли
На Гору Ора, де відкрились Брами, -
Прийшла пора зорать прачорну глиб!     

Коли Вогонь здобудеш ПроМетеїв,
Душі своєї тільки не спали,  –
Ти виріс з УкраЇнської Відеї –
То ж в Білий Світ, як Білий Рай полинь!

А що як я остатній Українець
На цьому світі, в рідному багні.
Собі самому й вам кажу: вернімось,
Вернімось до глибин своїх батьків.

Ще порох є в моїх порохівницях,
Ще можу битись з підлістю на смерть.
Ще, може, в Бога є на рахівницях
Маголюдина, а не чорний смерд.

 
 

ВIСУС ХОРИВ–СТО СИ ПОЛКIВ

Ся був Христомодну єдину мить,
I, сотворивши Диво над собою,
Вiдчув як Всесвiт у менi летить,
Готуючись до працi i двобою.

Двобою iз невiгласом. Ось так
Ся розумiю мить свого прозрiння,
Коли пiдняв ще вище Космос Дах
Для Древа Роду i мого корiння.

О Веселенна, Дiй! Тебе збагнуть
Устигну за життя недовговiчне?
Бог Дiє–вже вдалось в Чертог звернуть
Мою ПраВiсь i слово серця вiще.

Мiй ЗахисникВеликий СолоВiй -
Встає у Броварях, де Катерина
Вже вiдпочила у Зазим’ї мрiй -
Вода Небесна в ЖовтоСонце рине.

Весь Бiлий СвiтЯйця-Райця Бiлок
Народжує ЗолотоРибе Сонце,
А Срiбна РибаМiсяцевий Полк
Вертає ПервоКрай у Дивний Сон цей.

Оспiвує Ся День Живих Очей,
Що бачили ПОКРОВУ ЧОРНОКРОВI,-
Священну Тайну Україн-Ночей,
Хор ста осей, ста поколiнь любовi

Крава Замунь веде нам Череду,
Тисячу Сонць iз Броварiв Зазим’я.
Трисвiтле Сонце котить Бує-Тур,
Свiт-Лано Коляда, Ся Вовка вим’яв!

Буй-Туровий, солодкий, Батькiв Дим!
Уводжу в Навуковий Дивообiг
У Водана Великої Мети,
Сiм козенят у БiлоВолiв - вже Вiсiм зiр у лобi

Слiд випрямити душу в небесах,
А пригадавши Кия i Харона,
Здiйснити мислi Бiлосвiтнiй жах:
Вернути Душi Предкiв у хороми!

 
 

У ЯБЛУНЕВОМУ САДУ

Снували метелики бiлими цятками
На нитках таких, невидимках.
Їх крильця прозорi химерно розкрапленi,
Це ж лiтер найперших картинка!

 
 

У трьох свiтилах - атомах природи,
Розшукую себе, як думний вир.
Здається, що затемнення збороти,
Здається, що мiж нами буде мир!..

 
 

Змішання крові

Удвох з тобою ми навчились бачить,
Де соловей, де срібнодзвінна мідь.
О душе любляча, тобі я вдячний,
Мені без тебе світ не зрозуміть.

Наш День пливе на Соняшних плотах,
Вже скупаний в Дні Прі Ранковий Сон цей:
На Овиді, мов Риба Золота,
Явилося Живе–Даж-Боже Сонце!

Народжений у Волі і СваВолі,
Любові Дивовижно Золотій,
Свій “Заповіт” збагну як Виклик Долі,
І Кров небес проллю, І Кров небес проллю в душі святій...

 
 

 

В моїм вікні розцвів зелений ранок.
Розплесканий Місяць, мов київська гривна,
У небі зіяв, як порубана рана,
І кликав і кликав з могили Хорива!

 
 

Коханій УкрайІні

Се маю совість слухати Тебе
І прислухатись до свого сумління.
Зайшов далеко Соняшник Небес –
В Нім Дивний Сон Жар-Пташого Горіння.
Се ж треба так зненавидіть себе
І слабнути в оцій дурній горівці -
Тако підкинув нам отраву Спесь?
І всю рекламу п’яну єворійців!
Час Чорнобога темного пройшов –
Ся визволивсь із Зародком ДвоСерця
ЖовтоГарячий Зародок-Любов –
Не гарбузове ложне осереддя.

Се маю Силу Визволення! Час! Позбавитись усіх своїх нещасть!

 
 

УкрайІнська Русь

Тебе люблю й ненавиджу водночас,
Всі ісходивши в сні круті яри!
Всетіло відстраждав в Сварожих ночах,
Щоби сказати: Боженьку, Яви!
Великий День великої потуги –
І визволи від бабоньки Яги –
Знайшов Тараса, він є Першим – вдруге
Давай у Вічність серденьком сягни!
Великий регіт! Проривайся станом
В майбутнє Слова Славою тягни,
Порозкошуй у світі молоданно
Серед обох країв Дніпровських нив.
Даєш соборну, щиру УкрайІну

Як УкрайІнську Русь – мою райІну! 

 
 

Він 

Народжений сердитим й дуже злим,
Позбавленим всебатьківської ласки –
Великим марсіанином земним
Навчив людей себе у себе красти.
В трьох планах всеохоплення подій
Усі євангели не мають сили –
Отож не словом – серцем щирим дій –
Роби все легко - не напружуй жили!
24 золоті лелеки У Домантівці закрутили вир!
О бусли, як сягаєте далеко –У 40 тисяч років творемир!
Спустили Бога з небесів на Землю

А потім утяли підміну! Єй-бо!

 
 

Знайшовся керівник живого Пекла –
Безсмертний, вічно діючий Кощей –
Великий Космос, косий хрест, запеклий
Розпалювач Вогню, сліпий, ачей!
Хто одягнув сорочку з вітру? Светра?
Торкнувся хто божественних очей?
Ходжу в подобі золотого вепра,
Шукаю Дня в середині ночей!
Ночую в ночвах! Човен-корабель
Пристав на острів Індри. Новий Кодак
Вирує в Свастях Божа і Божині!
Як неймовірний, Надзвичайний бевзь
Заворушився в Материних Водах

Великий Батько! Божеочий! Синів!

 
 

Б’є срібне джерело Свойого Часу,
Із уст злітають бусли у блакить
Свій Абсолют шанує долю щасну,
Яка уже не плаче й не болить!
Знаходжу Матір – Славу розпрекрасну,
Зійшлись в цілунку Білий, Красний Кит,-
Святі СеГені Роду дивокрасну
Всерозгортають довгождану мить!
Отож в подіях різних вже не в’язну,
Нема потреби більше вовком вить –
Убивши Змія, входжу в рідну Ясну,
Долаючи чужинську ненасить!
А як умру, піду в Сварожі Луки,

Де вир подій втрапля в Трисвітлі руки!

 
 

Два вирія. Дві віри. Два підходи.
Єдиний Батько і єдина Мати.
Та ж у родині кожен двійно годить –
Як виростеш то й станеш власне жати!
Київ – це Батько на Землі. Свій Родень –Киявію для цього маєш брати.
Великий Батько – золотавий Водень,А Мати Слава – Переяслав Правий!
Святая Трійця має троє царств, Ще ж Гореватий діє «внуком неб» –
Потужне є чернігівське осилля!
Усіх єдна Дніпра великий гарт – Великим ковалем залізо мне

І в дійсному жалю клепа двожилля!

 
 

О величезний Золотий комп’ютер,
Велика Божа сила навкруги!
Самовсвідомлююсь дивтинно, люде,-
В цілющих водах маю власний жир.
Вода живлюща б’є у щирі груди,
Вирує довгожданий сутній мир! –
Між Білим Чоловіком від Гаруди
І Красною Дівицею горить!
У нас – Гора! Гора живого миру, Жива Гора із полум’я сердець
Через Поля на Гори сходжень Виру-Скресає Ор, а не забутий мрець!

То ж скільки можна чистити Полян?

 
 

Батьків Врятує Праведний Купайло!
Великий Хорс хоронить всіх жінок.
Ріка Часу тече як Стікс. Стікаймо
По Дереву Життя із пелюшок.
Дніпро Словутиць пробиває Кайлос -
Ріка тече угору, а не вниз –
Є метафізика ВсеПраведна. Тікаймо
Від всіх облуд – полуди чорних риз!
Купайло вихоронює! Подбаймо
Щоб рідний Странич урвища пройшов
І переміг Блудливого Недбайла!
Як здібний – з голови до підошов!
Великий Хорос засвітивсь ХрисАнтом

В прострАнстві Антів б’ють круті КурАнти!

 
 

Лови цю мить і будь їй вірний,
Бо це найвища є краса,
Коли у Долі Правомірній
Тепер розплетена Коса.
Коли утратили невинність
Твоє кохання і любов
І ти зачав нащадком дивність –
Як МужиЧина – Свій Покров.
Коли відкрилось Кроворіжжя
Й Велика Правда НадЖиття –
З’Явилось Щире НадПоріжжя
І Нова Січ – Триглав Буття!
Коли розплетена Триглава!
Й Велика Діва спромоглась
Себе назвати раптом: Слава!
Й почути відповідь: Тарас!
Коли сягнув в Живе ТриДев’ять
І Три Дев’ятки віднайшов...
Зварився Борщ! Ти крикнув: Де Я?
Яких торкаю підошов?!
Нова Земля! Твій Білий Камінь
Оце в Софіївці зацвів,
Коли у Заборонній Брамі
Свій Жаль – себе в собі знайшов.
Ти переміг ВсеЗвіроЛева,
Стражданням світ Новий почав-
Гей Шостий Дню, хай плаче Рева,
Ревнуючи до всіх Нащад!
Твоє скінчилося РозП’яття
І треба сходити з Хреста.
В Клінічній Смерті як Багаття

Вродив тебе НародоПтах! 

 
 

У храмі Карни у Північній Індії…

Господь подій знаходиться на споді,
Отам внизу всі Пращури – щурі.
А зверху Предки звершені на подив –
Час замирити УкрайІнську Річ.
Розтягування Часу, що від Хоті, Розбільшення Утіхи УкрайІн
Дає мені, мій Боженьку самОтній Велику силу золотих прозрінь!
О Правдо Кроворожжя, Білокрів’я, Мій Білий Бусле, дзюба золотий,-
Вчорашній вечір, дивне надвечір’я Утрання Бусове у Київі зроди!
Біла Гора, мій Білгород. Дніпрінь
Вертаються у Храм Усіх Терпінь!

 

вверх