Володимир

Осипчук-Скоровода

 

МАЛА БАТЬКІВЩИНА

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ БОЖ-СВАРОЖИЧ (портрет письменника Володимира Осипчука), художник Олексій Антонов (тел. 067 20 999 37)

В. Осипчук народився в селі Селезенівка Сквирського району Київської області. Згодом сім'я Осипчуків переїзджає в містечко Узин, що на Київщині. Шкільні та студентські канікули В. Осипчук проводить в селі Доматівка на Сквирщині у бабусі своєї матері Галини федорівни Матвієнко. На жаль, вона рано, у своїх неповних 40 років, пішла з життя після народження свого третього сина Павла, названого так в честь свого відомого земляка четвертого космонавта планети П. Р. Поповича... Час, проведений на Сквирщині серед безкраїх полів і маленьких перелісків, в атмосфері тепла і любові, рівних і щирих відносин людей цього краю приніс в душу нашого героя поетику світобачення. Це ліричне сприйнятття реальності не покидає його все життя.

Узин вперше згадується в історичних документах з 1590 року як Узениця, з 1773 — Темберщина (певно на честь власника), а з кінця 18 століття несе свою сучасну назву. Етимологія назви, на думку дослідників, пов'язана з тюркським племенем гузів чи узів, що мешкало тут у X—XIII ст. Місто лежить уздовж р. Узинка (басейн р. Рось), у південно-східній частині так званого Білоцерківського степу — літописного Перепетового поля.

Першу писемну згадку про Узеницю (Узин) вже як селище зустрічаємо у свідченнях жителів Узениці, або Оузена (лютий 1638 р.), що втекли до Московії після поразки козацького повстання 1638 р. Під час військових подій другої половини XVII ст. життя в селищі занепало. Виродження почалося з середини XVIII ст. У 1773 р. управитель Білоцерківського ключа пан Глембовський падав повноваження на утворення слободи на р. Узин ротмістру польської служби пану Тамберському. Вигоді село називаюсь Тамберщиною чи Узькою, Узином. Ще в наші дні мешканці міста та округи називають Узин Темберщиною. Після смерті Тамберського Темберщина перейшла у власність графів Браницьких. На кінець XIX ст. землями в Узині та навколо нього володіли понад 10 поміщиків. Великий маєток належав поміщику Пухальському. Крім того, були в Узині ще поміщики Жуковський,

Радянська влада в Узині закріпилася остаточно у грудні 1919 р. Велику роль у відбудові економіки відігравав цукровий завод, заснований у 1899 р. (діє і нині). У 1923—1930 рр. та у 1934—1963 рр. Узин був районним центром спочатку Білоцерківської округи, а згодом Київської області. Протягом 1932—1933 рр. від голоду в Узині померло понад 300 осіб. Під час Великої Вітчизняної війни з Узина мобілізовано майже все чоловіче населення. 24 липня 1941 р. село окуповано німецькими військами. Нa Узинському цукрозаводі діяла підпільна група, активними членами якої були Я. М. Гарнага. П.П Забрейко. І. С. Кобернік. Ф. О. Тищенко. А. О. Глуха. М. В. Радіонов. В. М. Шубін. І. О. Івашко та інші. 6 січня 1944 р. Узин визволено частинами 180-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Ф. П. Шмельова. У центрі міста знаходиться Братська могила, де покояться 19 воїнів, які загинули під час визволення Узина. За роки окупації фашистами закатовано 15 узинців, відправлено в концтабір 44 особи. Загалом за часів війни від рук німецьких завойовників полягло 1660 узинців. Після Війни почалася відбудова села та колгоспу. У 1956 р. Узин отримав статус селища міського типу, а з 25 серпня 1971 р. — міста. Місто Узин відоме аеродромним комплексом, на якому базувалася дальня авіація. Цей комплекс за своїм технічним обладнанням і стратегічним розміщенням входив до четвірки кращих аеродромних комплексів колишнього СРСР. Для сімей військовослужбовців було збудовано військове житлове містечко з мережею магазинів, шкіл, дитячих закладів. У 1993 р. розпочато розформування військових частин Узинського аеродромного комплексу, яке завершено у 2000 р.

У місті розташований Свято-Успенський храм, що став форпостом відродження духовності узинчан.

В Узині народилися:

  • льотчик-космонавт СРСР. двічі Герой Радянського Союзу. Герой Праці, генерал-майор авіації Павло Романович Попович. Після військового училища він служив у військово-повітряних силах, звідти у 1960 р. був зарахований у перший загін космонавтів. 12 серпня 1962 р. П. Р. Попович здійснив перший у світі груповий політ як командир космічного корабля «Восток-4», який пілотував Андріян Ніколаєв. З липня 1974 р. разом з Ю. Артюхіним Павло Романович вдруге здійснив політ на космічному кораблі «Союз-14» та орбітальній станції «Салют-3» як командир. П. Р. Попович є автором книг: художньо-документальна повість «Вилітає вранці» (1968 р.). «Поклик Галактики» (1975 р.). повість «Випробування космосом і землею» (1982 р.). Крім прози він пише і вірші.
  • Народився в Узині один з провідних українських архітекторів Микола Антонович Левчук. Після закінчення в 1967 р. архі-тектурного факультету Київського інженерно-будівельного інституту він розпочав свою творчу діяльність. Його київськими проектами є: житловий район Теремки-2, республіканський Будинок народної творчості, станція метрополітену «Площа Л. Толстого», магазин — оранжерея «Квіти України».
  • У вересні 1784 р. в Темберщині в родині священика народився майбутній український музикант, педагог, богослов Георгій Пантелеймонович Августинович, який залишив вагомий слід в історії української музичної культури. У 1811 р. Г. Августинович закінчив навчання в Київській духовній академії. У 20 років служив в Києво-Печерській лаврі. Воскресенській та інших церквах. Згодом він створив школу учнів і послідовників. Помер музикант 28 грудня 1842 р.
  • Нa початку XX ст. в Узині жив і працював відомий садівник Володимир Левкович Симиренко. який створив сорт яблук «симиренків ранній». Симиренків сад існує в місті і нині.
  • Лиховій Дмитро Вікторович — журналіст, заступник головного редактора газети «Україна молода».

За матеріалами сайту вікіпедія.ua.

вверх